Оповідь про Хотинську Битву в перспективі великого литовського (білоруського) полководця Яна Ходкевича.

Вирізки з праці білоруського історика Вітовта Чаропки, в котрих згадуються дії козаків під проводом гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного у складі християнського війська.

Переклав з білоруської Юрій Сорока.

Вітаўт Чаропка "УЛАДАРЫ ВЯЛІКАГА КНЯСТВА”

       У 1621 році війська Речі Посполитої під керівництвом гетьмана Яна Кароля Ходкевича розбили полчища султана Османа 2-го. У війні, більшої якої не пам’ятають її сучасники.

       На початку 17-го століття Турецька імперія досягнула вершини своєї могутності. Турецькі султани присвоїли собі титул халіфа – намсника Мухамеда на землі - духовного голови всіх мусульман сунітів. Фанатизм віруючих був у пригоді султану. Завойовні війни оголошувалися священними війнами з невірними. Християнство відступало перед грізним мечем ісламу.І тільки довга і тривала війна Туреччини з Персією, яка відтягувала сили османів, рятувала Європу. Жодна Європейська країна не мала такого військового потенціалу як Османська імперія.

       Війська Туреччини в багато разів переважали за кількістю віська Речі Посполитої. Згідно даних Юрія Вороцького, котрий втік з турецької неволі, Осман має в армії 75 тисяч турків, 30 тисяч арабів, 17 тисяч греків, вірмен, сербів і болгарів, 10 тисяч яничар, а також 260 гармат. Згігно тогочасних турецьких джерел, султан мав 200 тисяч свого війська і ще армію з 50 тисяч кримських татар і 7-ми тисячну орду ногайців. Однак можна допустити що турецькі літописи зменшили кількість турецького війська. Наприклад, свідок Хотинської битви, вірменин Ауксент Камянецький стверджує, що під Хотином турецьке військо налічувало 460 тисяч чоловік. Француз Гійом Боплан називає цифру у взагалі 600 000 чоловік, що явно виглядає перебільшенням. Коли-ж узяти до уваги турецькі дані, то на Річ Посполиту рушило 270 тисяч ворожих воїнів. А це надзвичайно могутнє військо, “котрого більше ніхто не мав” - відзначає гетьман Ходкевич. Коли-ж врахувати, що до війська цілий час підходило поповнення, то воно набагато перевищувало наведену турками цифру. Тому можна спокійно говорити про 300-400 тисячну турецьку армію. В обозі було 6000 верблюдів, котрі везли зброю і продукти. Султан вів навіть чотирьох слонів для залякування противника. Головну силу війська складала султанська гвардія яничар. Кінноту представляли сипахи – також регулярне професійне військо. Однак переважна частина турецьких воїнів була погано озброєна і не вживала захисного обладунку, що робило їх незахищеними перед вогнепальними залпами і перед атаками панцирної кінноти.

       Польське військо представляли крім поляків також угорці і українці, і налічувало воно близько 11 тисяч чоловік. Такім чином всі народи котрі входили до Складу Речі Посполитої жертвували не тільки грошима, а й своїх відважних синів на її оборону. Дуже потрібною була-б допомога войовничих запорізьких козаків, котрі мали великий досвід боротьби з турками. Одначе козаки, котрі всі до одного вступили в Київське православне братство не любили короля за утиски правослвія а панів і польську шляхту просто ненавиділи і вважали своїми ворогами. Жигімонт діяв через патріарха Феофана, котрого шанували козаки, і до якого послав свого секретаря Абалховського. Феофан звернувся до козаків з листом закликаючи допомогти королю. Козацька вирішила виступити на спільного ворога слов’ян і християн. Сам митрополит Іов Борецький закликав до війни з бусурманами. За війну виступив і козацький гетьман Петро Конашевич.

       Рада відправила до короля посольство на чолі з Конашевичем з просьбою відмінити універсали, введені проти православної церкви. Королю не залишалось нічого іншого, як згодитись на ці умови. І козаки, швідкі на підйом, зібралися в похід. Козацьке військо налічувало 48 тисяч загартованих в боях вояків. Якуб Собєський називає цифру – 30 тисяч. Хоча самі козаки визначали кількість свого війська набагато меншою – 3 тисячі.  Наскільки ця кількість відповідає дійсності важко визначити, але вона приведена у рукописному козацькому літописі, автор котрого приймав участь в поході, і , зрозуміло не був зацікавлений применшувати заслуги запорожців.

       21 серпня, по дорозі з Варшави, у табір заїхав Петро Конашевич. Ходкевич радісно зустрів козацького гетьмана. Військові звитягт Конашевича Ходкевич знав з московського походу 1018-го року. Перше при наступі, і при відступі. Морськими набігами на турецький берег він прославив своє ім’я і заслужив повагу у войовничих і вільних козаків. Його перемогами Річ Посполита повернула собі Сіверські землі. Гідний союзник і воїн. Ходкевич виправив Конашевича з двома хоругвами до козаків, щоб хутчіш привів їх під Хотин.

       По п’ятах за козаками гналися турки і не давали їм спокійно проїхати. Затримали турецькі полчища всього 40 козаків, котрі сховалися у печерах поміж гір. Турки прийняли цю групу за усе запорозьке військо і почали стріляти з гармат. Природні укріплення сховали козаків від ядер. Тоді осман вирішив голодом зморити запорожців. Замість неволі вони вибрали смерть – всі до одного загинули в бою. Роззлючений султан з лука розстрілював поранених. Рух турецького війська був зупинений на декілька днів, що дало можливість запорожцям відірватись від погоні. Зате ледве не загинув Конашевич. В оману гетьмана ввели сліди кінських копит. Подумав що йшли свої. Сліди вивели гетьмана до турецького табору. Вночі, проти вогнів гетьман нічого не бачив. Коли-ж розвиднілось, перед своїми очами побачив турецькі палатки. Але було пізно. Турки помітили гетьмана і кинулися за ним. І, майже догнавши, поранили в руку. Конашевич покинув коня і сховався у густому лісі. День і ніч блукав знесилений гетьман по хащах, аж поки не вийшов до Дністра. Перебравшись через ріку, він нарешті знайшов козаків. Вони радісно вітали свого командира. І тоді Конашевич повів запорожців до Хотина. Гетьман поставив у засідку кілька хоругв легкої і панцирної кінноти, разом з німецькою і угорською піхотою, а сам повів інші хоругви у бій. Татари не витримали. Побачивши втечу своїх, Канцимир не насмілився продовжувати бій і повернув свій п’ятитисячний відділ назад. Але ця виеча не допомогла, бо татари знову накинулись на запорожців котрі вже доходили до Хотина. З вогню та в полум’я. Перше бойове хрещення підняло дух війська, а козаків зустріли загальною радістю. Запорожці зайняли місце коло литвинів (білорусів)  і прийнялись зміцнювати свій табір.

       І ось надійшов той день, коли незліченні полчища Османа з’явились на обрії. Це сталося 2-го вересня. Земля димілась пилом піднятим людьми і тваринами, Війська йшло хмара-хмарою. Гарцювали на конях готові до бою сипахи, різало слух пронизливе виття труб і ріжків. Всі замлю покрили великі натовпи турецького війська, великі гармати наводили жах. Один їх залп міг ущент зруйнувати будь-які стіни. Однак Ходкевич був підготований і нічого не боявся. Гетьман вивів війська з табору. Лівий край зайняв гетьманський полк, До запорожців, котрі стали посередині долучилися полки Ополінського Зяновича і Сапегі, на лівому боці стояли польські полки на чолі з Любомирським. Кілька кінних хоругв охороняли табір і тил війська. Перед боєм гетьман звернувся до війська з душевною промовою.  У багатьох виступали на очах сльози. Слова гетьмана торкнули серця вояків. Урочисто зазвучав гімн до Пресвятої Діви Марії. Воїни сповідалися і складали заповіти.

       А у турецькому таборі Осман обіцяв своїм воякам певну перемогу і повне знищення всіх ворогів Порти. Але цього здолося йому мало, і султан поклявся нічого не їсти, поки до вечері не відправить до пекла всіх ворогів. І згораючи від нетерпіння, навіть не даючи відпочити стомленим з дороги воїнам, погнав їх у бій. Багатотисячна людська хвиля з шумом і гримами накотилася на війська Ходкевича. Першими прийняли на себе удар запорожці. Ою їхню твердість турецька хвиля і розбилась. Хоругви німецької і угорської піхоти, котрі ховались у лісі, раптовою атакою підтримали козаків. Підіспів з кіннотою і Ходкевич. Піхотинці, сховавшись за дерева обстрілювали з мушкетів яничар. Хоробро билися литовські татари, боронячи свою другу вітчизну і братів по вірі. Зате кримські татари ухилились від бою, сховались в лісі, звідки дикими криками страшили поляків Любомирського. Тільки нічна темінь розняла два війська. У Ходкевича вбито 50 чоловік і 30 отримало рани. Натомість ворог загубив 1000 чоловік вбитими і покинув на полі 12 гармат і 32 стяги.

       Але Осман не хотів трати часу, і надумав діяти хитрістю. Послав посольство валахів ніби на переговори, але з чітким завданням – підпалити табір. На щастя один з валахів признався у їхніх намірах. Тоді Ходкевич наказав вивести військо і запалити вогні для створення видимості пожежі. Введений в оману Осман піддався на хитрість. У нічній темноті турки налетіли на засідку. Десятитисячний відділ козаків і німецька піхота зустріли ворога зброєю. Крім того інші хоругви оточили ворога. Усю ніч тривала жорстока розправа над турками. Тих, хто вирвався з оточення осман знову посилав в бій. Або вбивав. І тільки коли розвиднілось рештки оточених втекли з поля січі.

       4 вересня Осман вирішив атакувати всіма силами. Удар він скерував на центр, де стояли запорожці. Ті запросили і Ходкевича допомоги. Німецькі відділи Вейгера і Лермунта і угорська піхота князя Юрія Залавського приймяли на себе атаку і стримали її. На правому фланзі полки Любомирського кілька разів відганяли турецьку кінноту.

       Так і не прорвавшись до козацького табору, турки підкотили під нього крупнокаліберні гармати і дві години безперестанно стріляли з них. Повітря наповнилось димом, аж потемніло в очах. Ходкевич, котрий з дитинства призвичаївся до битв, щиро признався, що за все життя не чув подібного гарматного грому.. запорожці, натомість, поховались у виритих печерах і без втрат пересиділи вогненний смерч. Загинув тільки один чоловік, але було покалічено і побито чимало коней. Щоб відтягнути увагу від козаків, Ходкевич скерував на ворога кінноту Русиновського. Кіннота відкинула турків, котрі залишили гармати. На спинах втікачів вершники Русиновського і втікачі увірвались до турецького табору. Ім’я Христа, котре надихало християнських лицарів зазвучало в мусульманському таборі.  Сам султан, як баба, жалісно нарікав на на ганебну безславність своїх воїнів і побіг ховатись. Паніка вражала турецьке військо гірше гострої зброї. І була-б перемога, якби козаки не накинулись на здобич і обтяжені трофеями не почали вертатись у свій табір. Турки змогли зібратись з силами і тепер відчайдушно відбивались від воїнів, котрі вибрали для себе лицарську славу а не поживу. Ходкевич, сидячи на коні спостерігав за битвою. До нього прискакав вістун від Конашевича. Козацький поводир повідомляв, що козаки і воїни Русиновського зайняли турецький табір і просили допомоги для кінцевої перемоги. Але було пізно. Над землею згустились сутінки. Не отримавши підмоги, козаки і русиновський відступили з турецького табору. Осмілілі турки насідали на відступаючих і неодного з них вбили, а багатьох забрали в полон де жорстоко закатували.

       5 вересня. В цей же день втік з турецького полону козак. Він повідомив, що турки у перших приступах втратили 4000 яничар, 3000 сипахів і 40 000 простих воїнів. Але ці втрати не лякали османа. До нього цілий час підходили нові відділи.

       Вночі запорожці напали на татарський стан і нагнали татар жаху. Алі ті все-ж опям’яталися і дали козакам бій. Вилазка коштувала козакам тисячу вбитих. Втрати набагато більші ніж понесло все військо Ходкевича за час попередніх боїв.

       ... 7 вересня був новий бій. Армія Ходкевича знову вистояла. Турки втратили 40 000 людей.

       8 вересня султан знову послав війська в бій. Атаку визначили яничарі і сипахи. Удар наносився знову по вже слабо укріпленому козацькому таборові. Підпустивши ворога ближче, козаки, котрі засіли по ровах, обстріляли його з мушкетів і луків. Султан, “Як безмовну худобу” гнав на бойню все нових і нових воїнів. На допомогу запорожцям знову прийшли німецькі піхотинці. Стративши три тисячі яничарів турки знову відступили . Знову поразка.

       Від хворіб почали мерти коні і худоба. Відчувалася нестача пороху, що значно зменшило силу війська. Ходкевич подумував про рішучі дії і схилявся до нісної атаки на турецький стан, котрий, не обгороджений валами і ровами було легко захопити. Перебіжчики повідомляли, що вночі турки, скинувши зброю спокійно сплять. За нічну атаку висловлювався і королевич Владислав, і Конашевич від імені запорожців вмовляв гетьмана. Але Ходкевич побоювався любові козаків до грабунків і його горде серце гребувало перемогою зненацька. Тим більше що всі славні полководці вважали гідною перемогу здобуту тільки у відкритому бою з неприятелем. А сам він, посивілий в боях, завдячував своїм перемогам не потаємним вилазкам, а відкритій мужності. Але щоб ніхто не подумав, що ніби провідник заслоняє війську шлях до перемоги , він згодився на всі прохання і з властивою йому рішучістю зайнявся необхідними справами.

       11 вересня турки з чотирьох гармат обстріляли козацький табір. Але самі потрапили під вогонь гармат Ходкевича і відступили. З вечора військо почало готуватися до нічної атаки. Ходкевич планував напасти натурків перед світанком. Вночі війська в бойових формаціях вийшли з табору, але атаку перервав проливний дощ. Від сирості не можливо було стріляти з мушкетів. Козаки просили перенести час атаки на ранок. Але при світлі важко було застати турків зненацька. Ходкевич наказав вернутися до табору. К вияснилось пізніше, у тому місці, куди планувалося  вдарити, столи на валах гармати, а турки не спали, а навпаки, чекали нападу.

       Під прикриттям  мирних перемовин Осман готувався до нових боїв. 15 вересня відбулася ще одна велика битва, в котрій загинув султанів улюбленець Каракаш-Паша. Куля потрапила йому просто в лоба.

       У християнському таборі  у ці дні захворів Ходкевич, а також не було добриг вісток про можливість посполитого рушення. Воєводи, незважаючи на складне положення, на нараді 23 вересня вирішили не відступати і померти на місці якщо треба буде.

       Турки ще на протязі кількох днів безрезультатно намагалися захопити фортецю, але поверталися в табір з новими і новими поразками. Ворожі посольства почали мирні переговори, щоб запобігти цілковитому знищенню своїх військ.

       Мир між турецькою портою і Річчю Посполитою був підписаний. Султан відводив війська у Фракію, Хотин вертався до Молдавії, Татари не нападатимуть на землі Речі Посполитої, а козаки відповідно на землі Турецької імперії. Валашським господаром повинен був стати християнин. Кримський Хан отримував від короля щорічну оплату в 30 000 золотих, за що хан повинен був надавати військову допомогу Речі Посполитій.

       Ця умова виявила безсилля Туреччини. Війна закінчувалась поразкою турецької імперії. Задум османа завоювати пів європи провалився. Під Хотином султан втрати тільки вбитими 80 000 чоловік і близько 100 000 коней.

Повернутися