Іван Нечай

Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле?
Почорніло я од крові
За вольную волю.

          "...Один козацький загін з 300 чоловік засів на острівку Гайок й одчайдушно боронився. У відповідь на обіцянку М.Потоцького відпустити їх, козаки на знак зневаги до життя і багатства на очах у шляхти викинули у воду зі своїх гаманців гроші і продовжували боротьбу з ворогом. На них почала наступати з великою силою німецька піхота. Козаків розбили, але вони поодинці боронилися серед боліт, поки їх усіх не вбили. 

          Історик XVIIст. Пасторій, описуючи цю подію, зазначав, що козаки так і залишилися  непереможеними. Останній козак, знайшовши на болотному озерці човна, вскочив в нього і, оточений з усіх боків шляхтою, протягом трьох годин відстрілювався з мушкета, а потім,  втративши увесь свій порох, узяв косу, якою відбивав усіх, хто хотів його схопити. 

          Він уже був поранений 14-ма кулями, але продовжував боронитися. Король дуже захопився 
хоробрістю цією людини і наказав крикнути, що дарує йому життя, коли він здасться. Козак гордо відповів, що він уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче померти, як справжній воїн. Додамо, що місцева традиція називає цього козака Іваном Нечаєм, а місце його загибелі – «Нечаєвою ямою»."

Ой з-за гори високої,
З-пiд чорного гаю,
Ой крикнули козаченьки:
"Утiкай, Нечаю!" -
"Не бiйтеся, не бiйтеся,
Пани отамани,
Поставив я стороженьку
Усiма шляхами.
Як я маю, козак Нечай,
Звiдси утiкати,
Славу мою козацькую
Марно потеряти?" -
"А я тебе, мiй Нечаю,
Не убезпечаю:
Держи собi коня в сiдлi
Для свого звичаю.
А я тебе, мiй Нечаю,
Не убезпечаю:
Держи собi шабелечку
Та пiд опанчею!" 
...Ой як стисне козак Нечай
Коня острогами,
За ним ляхiв сорок тисяч
З голими шаблями,.
Ой не дбали вражi ляхи
На козацьку вроду,-
Рвали тiло по кавалку,
Пускали на воду.